На початку року Львів здригнувся від новини про 17-річного юнака, який приїжджав до міста, жорстоко бив та грабував жінок. Ця подія спонукала ще раз задуматися, чому люди стають злочинцями? Що стає поштовхом для того, щоби в якусь мить нормальна людина переступила закон та моральні норми? Про це ми говоримо з практикуючим психологом, кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри теорії і методики практичної психології факультету психології Львівського державного університету внутрішніх справ Віталієм Карпенком. 

- Чому люди ідуть на злочини?

- Як правило психологія злочинця відрізняється від психології людини, яка дотримується норм закону тим, що злочинець порушує закон відносно легко. У більшості випадків метою скоєння злочину є бажання жити комфортно, задовольняти різні види потреб: матеріальні, фізичні,  якоюсь мірою духовні, але за рахунок легкого отримання коштів. А, як правило, швидко і легко заробити кошти, не докладаючи великих фізичних та інтелектуальних зусиль, можна лише порушуючи закон.

Можливо й кожна людина хотіла би отримувати кошти таким же способом, але на відміну від злочинця інша законослухняна людина має так званий моральний або етичний імператив, який не дозволяє їй порушувати закон і, відповідно, стримує її в той момент, коли вона захоче його порушити. Тобто людина в певній мірі зупиняється, включає роздуми, можливо якісь зусилля і навіть, коли їй хочеться порушити закон, або їй легко може вдатися порушити його, вона стримує себе свідомо вольовим способом. Тому ця людина не скоює того, що дозволить їй швидко отримати кошти незаконним шляхом. Вона знає, що можна порушити норми закону і як це зробити – але не робить цього, стримується, утримується від такого вчинку. Але теоретично на злочин може піти кожна людина .

- Так, кожна людина може піти на легкий злочин (до прикладу, пограбувати, підробити документи). Але ж не усі можуть при цьому застосовувати жорстоке насилля до людей, тобто завдавати важкі тілесні ушкодження. Про що може свідчити така поведінка злочинця? Чи може йтися про психологічні відхилення? Для прикладу візьмемо ситуацію із 17-річним трускавчанином, який у січні цього року скоїв у Львові серію нападів на жінок, бив їх та грабував.

- Якщо брати цей випадок, то мені зараз важко сказати що це – чи це риса характеру, чи особливості психологічного профілю, чи це є якісь психологічні деформації, які ми називаємо, патологією, психічним захворюваннями. Адже інформація для загалу закрита через таємницю слідства.

- Психологічний стан такого злочинця має встановлювати відповідна експертиза?

- Так, це встановлять фахівці. При такому злочині обов’язково призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза, яка має проводиться стаціонарно. Фахівці роблять висновки щодо можливості такої людини усвідомлювати те, що вона робить, або щодо наявності тієї чи іншої психічної вади, психічного захворювання, яке потребує спеціального лікування. Якщо ми діагностуємо якусь психічну патологію, або стан афекту (сильного душевного хвилювання) то це може свідчити, що людина не могла до кінця усвідомлювати, що вона робить, або вона на той момент знаходилась в стані психічного захворювання, а це той стан, коли людина, як правило, втрачає можливість свідомо контролювати своєю поведінку.

Також можливий варіант, коли вже сформувалась так звана особистість злочинця. Тобто це соціально-патологічна особистість з точки зору соціальних норм і ця людина дозволяє собі свідомо виконувати певні злочинні дії, у тому числі насильницькі.

- Ця патологічна поведінка може бути прихована?

- Всі наші наміри до дії, поведінки, як правило, приховані. Ми, дорослі люди, відрізняємось від та тварин та малих дітей тим, що можемо свідомо регулювати нашу поведінку. Зокрема, агресивність ми можемо стримувати. На думку деяких психологів, людина не народжується агресивною, агресія у ній формується після народження. Але є певні особливості, властивості нервової системи людини, які зумовлюють те, що одній людині важко стримувати агресивну поведінку, а іншій – легше. Умовно визначають «доброякісну» або інструментальну агресивність та «злоякісну» або ворожу агресивність. «Доброякісну» агресивність людина використовує при захисті – коли її заганяють в глухий кут і вона мусить проявити агресію, щоб захистити себе. Ворожа агресія проявляється в свідомих діях, коли людина спеціально не стримує її. Вона може проявитися тоді, коли людина хоче досягти чогось, агресивно діючи проти іншої людини, вчинивши якийсь злочин навіть проти життя і здоров’я іншого.

- Можна сказати, що ця агресія у більшості випадків проявляється у людини не лише через низький рівень життя, а й через соціум, де вона перебуває?

- Людина формується в соціумі, в який вона потрапляє після народження. Вона, народившись, стикається з соціальними, фізичними чинниками світу. Вона формує як пізнавальну свою активність –  відчуття, сприйняття, мислення так і поведінку, контактуючи в першу чергу з людьми, які опікуються нею, виховують, доглядають її, а також з іншими, з якими зустрічається.

Від народження і, умовно кажучи, до підліткового віку основними джерелами, носіями інформації щодо формування поведінки людини є передусім її батьки, або ті люди, які постійно перебувають поруч з нею. Оточуюче середовище – це основне джерело формування  моделей поведінки і відповідних норм. Для прикладу, 10 християнських заповідей Божих, проходячи через свідомість більшості із нас стають несвідомими готовностями (морально-етичними установками) діяти відповідним чином в кожен момент нашого життя, стримуючи нас часом, або дуже часто (в кожного по-своєму), від скоєння аморальної, протиправної дії, злочину.

Цей процес формування, закріплення моральних установок можуть або відбутися, або не відбутися за допомогою членів сім"ї, які оточують дитину від самого народження дитини і, умовно, до підліткового та юнацького віку. Все, що нас формує як людину розумну і свідому, відбувається в процесі взаємодії з середовищем, передовсім із батьками, дитина наслідує їхню поведінку, особливості ставлення одного до іншого і до нього самого, копіюючи їх та переносячи у світ свого реального життя та взаємодії, спілкування з іншими людьми.

Витоки агресивної, насильницької поведінки, якщо немає патологічних психічних відхилень, як правило, потрібно шукати  в історії сімейного розвитку людини.

- Чи можна назвати маніяком людину, яка скоює серію злочинів, при цьому завдаючи фізичної шкоди іншим людям?

- Як правило маніяком ми можемо назвати людиною, яка має певні психічні  відхилення – або маніакальну поведінку. Медичного та юридичного визначення маніяка не існує. Чи можна назвати 17-річного трускавчанина, про якого йдеться мова, таким, що страждає на маніакальні розлади – важко сказати, бо я не маю для аналізу ніяких матеріалів спеціальних психологічних досліджень. Маніакальний стан (синдром) – це психічний розлад, патологічний стан для якого характерна так звана тріада проявів: патологічно підвищений настрій, підвищення розумової і рухової активності. Цей піднесений в цілому стан не викликаний ніякими об`єктивними причинами - саме це відрізняє патологію від здорового психоемоційного піднесення. Ще раз підкреслю, що некоректно та не професійно робити висновки, щодо  особистості, яка скоїла правопорушення, не маючи заключень фахівців чи навіть просто не поспілкувавшись з цією людиною.

- Наскільки небезпечна така людина в соціумі? Чи може вона потім вдаватись до  ще жорсткіших дій, до прикладу, свідомого вбивства?

- Є високий ступінь того, що людина, яка скоїла подібні злочини, створює небезпеку для оточуючих. Із нею необхідно проводити відповідну психокорекційну, виховну, виправну, спрямованої на її позитивні психологічні, поведінкові зміни роботу. Та обов’язковими для змін поведінки мають бути відповідні внутрішні особистісних зміни, які призвели б того, що би ця людина могла самостійно, в крайньому випадку хоча б свідомо стримувати, контролювати себе в уникненні від злочинних, насильницьких дій про інших. Це величезна і важка робота над зміною себе, яка  також має, як правило, поєднуватися з допомогою з боку оточення. Але, чи такі зміни відбудуться, чи прийде реальна системна дієва допомога з боку близьких людей, а також фахівців з відповідних державних виховних та виконуючих покарання установ – важко сказати.

На жаль, наша пенітенціарна система, як правило, не призводить до швидкого морального одужання. Навпаки, коли така людина потрапляє у виправні установи – вона відточує свої кримінальні вміння та розвиває відповідні ним риси характеру та якості особистості, і це призводить до того, що злочинець стає рецидивістом. На жаль, такі випадки зустрічаються частіше, ніж виправлення.

- Тобто це явище в українському суспільстві поширене…

- Так, подивіться, яка в нас величезна кількість тюрем і величезна кількість злочинців, але  кількість злочинів проти людини, які супроводжуються насильством та агресією не зменшується. Крім того, на жаль, часто суспільство є до нас агресивним, а ми, у свою чергу, агресивні до суспільства.

- Чи можна попередити скоєння злочинів?

- Теоретично можливо. Однією з умов є проведення системної психодіагностичної та профілактична робота в школах з дітьми, їхніми батьками, родиною, де психологи, педагоги і медичні працівники відслідковують так звану «групу ризику», тобто дітей, які схильні до, зокрема, асоціальної, агресивної, насильницької поведінки. Відслідковувати за поведінкою в класі та поза школою,  за результатами вивчення їхнього психологічного профілю. Тобто один із напрямків попередження – формування інформаційної бази такої «групи ризику». А інший, дієвий – навчити людей самообороні від насильників, агресивних людей та, в першу чергу, уникненню безпосередніх контактів із ними. Ну, і звісно, - ефективне виконання правоохоронцями своїх безпосередніх обов’язків – охорона громадського порядку та захист населення від правопорушників.

- А як переносять злочини потерпілі? Наскільки глибоко може бути психологічна травма в людей, які стали жертвами злочинців?

- У будь-якому випадку це психологічна травма, з якою людина може і самостійно впоратись – це може для неї стати лише неприємним спогадом. Але у багатьох випадках, такі ситуації призводять до формування так званих посттравматичних стресових розладів, які потребують спеціальної психологічної допомоги (терапії), психологічної корекції і навіть, в деяких випадках, спеціальної медичної, медикаментозної допомоги.

- У таких випадках Ви радите людям, які потерпіли від рук злочинців, звертатися до психологів?

- Безумовно. Це світовий досвід, це не український винахід. На жаль, наші громадяни часто асоціюють психологів з психіатрами, лікарями, а їхня допомога - як допомога психічно хворій людині.

Для того, щоб людина розуміла наявність такої сфери послуг як психологічна допомога, над цим мають працювати державні і приватні інституції та ЗМІ, повідомляючи і показуючи людям, що є така послуга, що в їхньому населеному пункті працюють відповідні фахівці. Цим також мають займатись товариства психологів, інститути та факультети психології вишів. З іншого боку заклади, які  готують спеціалістів-психологів, повинні відповідним чином орієнтуватись на вимоги і потреби суспільства та надавати відповідні сучасним вимогам психологічні знання та вміння своїм випускникам.

Повторююсь, на жаль, наших людей мало інформують про існування можливостей (де, як і у кого саме) отримати психологічну допомогу, хоча потреба в отриманні такої послуги дуже велика.

Фото: Львівський портал

Світлана РАДІШЕВСЬКА, Львівський портал