Про тенденції в сучасному світовому кіномистецтві розповідає голова міжнародного журі третього Одеського кінофестивалю, російський кінознавець Андрій Плахов

Сучасне кіно: "Дякую, що живе"

Кіно не вмерло, воно змінюється. Не погоджуюся з тими, хто постійно його хоронить. Пітер Ґрінуей одразу за 10 хвилин після знайомства, уже років 10 поспіль, каже: "А ви знаєте, кіно ж померло". Співрозмовник починає погоджуватися: "Так, я розумію, що ви маєте на увазі, але все-таки щось знімають". А він, смачною англійською: "Якщо ви не розумієте, що воно мертве, – ви повний дурень". Я це чув і бачив десятки разів. Так, класичне кіно в минулому. Але воно не завжди було класичним. Можливо, із сучасного також колись сформується класика. Але вже інша.

Технологічна революція: "Кіно на мобільні"

Головне, що зараз відбувається у світовому кінопроцесі, – технологічна революція. Кіно перебудовується не тільки на нові засоби виробництва, а й способи показу. Нині зняти фільм може "кожна мавпа із середнім рівнем інтелекту". На мобільний телефон. Але чи можна це назвати художнім твором? Дивимося стрічки зараз переважно не в кінотеатрах, а на комп'ютерах. Змінюється сама психологія його сприйняття.

Географія: "Дорога на Схід"

Найактивніше кіно розвивається в Азії, особливо в південно-східній: Таїланд, Філіппіни, Південна Корея. Кінематограф цих країн на слуху, їхні фільми показують на всіх міжнародних кінофестивалях. Там є шалена кінематографічна енергія.

В Європі її менше, але теж виникають нові національні школи. Румунська дуже цікава. Невелика індустрія, але мають із десяток режисерів, які роблять якісне, переважно фестивальне кіно, – наприклад, Крістіан Мунджиу. Змусили говорити про Румунію як про кінематографічну країну, чого ніколи раніше не було.

Франція далеко не найкращі часи переживає, однак усе одно в Європі – поза конкуренцією. Із французами ­намагаються змагатися німці. Мають великі економічні можливості, але актори не достатньо сильні. Явний підйом переживає данське кіно. Його мотором є Ларс фон Трієр. Завдяки йому виявилося, що в Данії з'явилися багато цікавих режисерів. Дивовижно, що така невелика країна майже на кожному фестивалі представляє фільми в конкурсі, і достойні. Всі чекають, коли нарешті щось відбудеться з італійським кіно. Не так давно було велике, але зараз на спаді.

Економіка дуже впливає на кінематограф. Але, що цікаво, по-різному. Через кризу в Іспанії рівень кіно відчутно знизився. А в Греції – з меншою індустрією на тлі глибшої кризи – виходять дуже популярні фільми. Незважаючи на цензуру, а можливо, і завдяки їй, Іран робить якісну продукцію. І, звісно, – Голлівуд. Поряд з індустріальним кіно для універсального глядача там є прекрасні незалежні режисери.

Режисери: "Прокляті поети"

Цьогорічний Каннський фестиваль підтвердив, що великим режисером є Міхаель Ганеке. Давно розуміли, що він – масштаб­ний майстер. Однак фільм-переможець "Кохання" був дуже несподіваний. Але чи можна Ганеке назвати лідером світового кіно – не знаю. За ним мали б потягнутися інші режисери, утворитися нова стилістика. Таким лідером точно є Ларс фон Трієр.

З іншого боку, все це дуже умовно: режисери не вміють працювати, як машини – щороку продукувати по фільму й підтверджувати свій статус. Наприклад, француза Лео Каракса давно списали, бо був у кризі, не працював. Здавалося, його час минув. І тут він знімає надзвичайно яскраву стрічку "Божественні машини". Змушує знову говорити про себе як про одного з "проклятих поетів" сучасного кіно. А їх залишилося дуже мало.

Гроші: "Фільм має окупитися"

За великі гроші хороше кіно може зробити будь-хто. Зараз утворилася течія низькобюджетних стрічок. Особливо у країнах, які не можуть собі дозволити вкладати великі кошти. Розраховують бюджет так, щоб продукт стовідсотково окупився. Такою є стрічка Ренати Литвинової "Остання казка Рити".

Оцінка

Кіно сьогодні нормально почувається. За десятибальною шкалою ставлю тверду дев'ятку.

"Ви бачили цей дивний український фільм, про поета?"

– Оу, девочки, а это у вас перформанс такой? – дивується присутності дівчат у вбиральні одеського лаунж-клубу "Бернардацці" московський співак і перформансьє Псой Короленко. Туалет тут спільний, розташований на близько 30 кв. м. – Нет, я не против. Так мы становимся ближе, – за кілька хвилин він має озвучувати радянську німу чорно-білу картину Абрама ­Роома "Третя міщанська". – Текст і музику до фільму написав за два місяці, але ще три роки під час виступів додавав щось нове. Американські філологи переклали його. Читаю російський варіант або англійський. Сьогодні вперше озвучуватиму одразу двома мовами – спеціально для іноземної публіки фестивалю.

Читаючи, Короленко грає на синте­заторі. За 15 хв його піджак на спині стає вологий від поту. Фільм триває 70 хв.

Біля бару стоїть київський режисер Олександр Шапіро в білій шапці. Не знімає її третій день. Поруч молода актриса – одеситка Анастасія та її друг – київський студент режисури Ігор. П'ють біле вино.

– Питання дня: "Ви бачили цей дивний український фільм, про поета?" – сміється Ігор.

– Насправді музика та вірші у фільмі дуже хороші, але ні закінчення, ні початку нема. Така собі сумна історія: жив-жив чоловік, страждав, а потім не витримав – і шарики за ролики, – розказує Анастасія про свої враження від стрічки київського режисера Валентина Васяновича "Звичайна справа".

– Ні, я йому дуже вдячний. Якби не він, я би не подивився шикарні мультики від фестивалю "Крок". Пішов на "Звичайну справу", посидів 10 хвилин, зрозумів, що брєд, і поїхав дивитися на Одеську кіно­студію мультфільми. Отримав велике задоволення, – каже Ігор.

– Якби ти висидів більше, ніж 10 хвилин, то лишився б. Фільм хороший, особливо як для українського кіно. Хоча багато шабло­нів – яблука, які в морі плавають, ворони – це вже було сотні разів. Але музика фантастична, щоправда, звук дуже лажав.

17 липня у фестивальному палаці відбулась кінопрем'єра фільму "Звичайна справа" Валентина ­Васяновича. Це – єдина вітчизняна картина, що змагається в міжнародній конкурсній програмі.

Фільм розповідає про 40-річного лікаря Толика, якого виганяють з роботи через бійку з пацієнтом. Толик не переймається через це і збирається втілити свою юнацьку мрію – стати поетом. У цьому йому береться допомагати давній знайомий Славик – авантюрист без копійки за душею. Він втягує Толика в низку абсурдних ситуацій, де той втрачає усе, що мав. Після цього його забирають у психіатричну лікарню, де він помирає.

– Ми вам показали нову версію фільму, якій лише тиждень, – говорить зі сцени Музтеатру після прем'єри режисер Васянович. Зал на 1260 місць заледве наполовину заповнений глядачами. Частина пішли ще на початку фільму. – У попередній версії був хепі-енд, навіть потрійний. Герой повернувся в сім'ю, вони жили довго й щасливо. Але після остаточного монтажу це закінчення виглядало фальшивим. Ми вдалися до операції й почали потроху відрізати кінцівку. Коли людина в зрілому віці хоче змінити світ – вона починає із себе. Для цього потрібно дуже багато сили. На жаль, у Толика, нашого героя, стільки не було, і він самознищився.

текст: Наталя ВЛАСЕНКО

Треба терміново позбутися кінотеатрів

Пітер ҐРІНУЕЙ, 70 років, британський ­кінорежисер

Лекція "Кіно померло. Хай живе кіно". 15 липня, Одеський кінофестиваль

– Не варто плакати над смертю кіно, це відбулося дуже давно. Неодноразово називав цю дату – 30 вересня 1963 року. День, коли винайшли пульт для телевізора. Оце ліниве лежання на канапі під час перегляду фільму занапастило кіно. ­Треба терміново позбутися кінотеатрів. Ви йдете в кінотеатр, дивитеся фільм у темряві. Якого біса ви робите в темряві? Люди – не нічні тварини. Ви непорушно сидите в мороці кінозалу й дивитеся в одну точку. Сучасний фільм триває близько 2 годин – ви не рухаєтеся, навіть у туалет не ходите. Це суперечить людській фізіології. Кіно – дуже пасивне заняття. І так уже 117 років. Ви такі спокійні, ніби мертві. Величезна кількість фестивалів – ще один доказ того, що кіно померло: вони розмножуються, як черви на гнилому трупі. У вас дуже старомодний кінофестиваль зі старомодним кіно. А важливо створювати нове. Мені хотілося б наливати нове вино в старі міхи.

За всю історію кіно не стало мистецтвом. Це всього лише ілюстрована казка для дорослих. Повірте, за своє життя ви не побачили жодної картини – дивилися тільки ілюстровані тексти. На жаль, кінематограф завжди по ідеї ходив у книжкову крамницю. "Володар перснів", "Гаррі Пот­тер" – це не кіно, це ілюстрації до книжки. Якщо ви прочитаєте романи – враження будуть ті самі. Рембрандт говорив: "Якщо маєте очі – це не означає, що ви можете бачити". Нас у школі вчать писати й читати. Щойно школяр починає щось малювати, вчитель йому каже: "Відклади цю дурню – читай або пиши." Але мови різні, а за допомогою візуальних образів комунікувати легше. Та признайтеся чесно, коли ви востаннє задумувалися про те, щоб спілкуватися за допомогою образів? Мій улюблений Умберто Еко писав, що цивілізацією останні вісім тисяч років правили повелителі текстів: вони писали священні книжки, норми та моралі й багато чого іншого. Зараз у нас є шанс завдяки новим технологіям створити себе заново. За допомогою соціальних медіа ми зможемо повалити Голлівуд – це справжня демократизація мистецтва.

текст: Наталя ВЛАСЕНКО