У національному характері українців добре виявляється схильність до особистісного «самокопання», чого не можна сказати про самоаналіз політичний

ФОТО З АРХІВУ «Дня»

 

Жертвами психологічних маніпуляцій стають люди, які підсвідомо хочуть, щоб ними маніпулювали. Осмислено людина цього, зазвичай, не розуміє. Якщо ж і розуміє, то навряд чи зізнається, побоюючись видатися в очах інших неадекватним, інфантильним, слабкодухим або ще якимось на кшталт цього. Звідси росте коріння того, чому психоманіпуляції відіграють, мабуть, ключову роль у комунікаціях українських політиків із народом. Якщо немає реальних переваг, з якими можна вийти до виборців, набирає чинності блеф, а деколи й грубий обман.

Але маніпуляції з масовою свідомістю — це не те ж саме, що брехня. Вони не настільки однозначні. Кажучи про сучасні різновиди промивання мізків, ми маємо на увазі мистецтво спокуси, гру на слабкостях, а оскільки ця гра нечесна, отже, маніпулювати означає скоювати моральний злочин. В той же час чітко бачити ознаки інформаційно-психологічних маніпуляцій (влада, що в черговий раз порушує перед виборами мовне питання, й опозиція, яка люто бореться з ініціативою влади по телевізору, але не в Раді) і все одно вірити своїм «героям» означає скоювати моральний злочин проти самого себе.

У національному характері українців добре виокремлюється схильність до особистісного «самокопання», чого не можна сказати про самоаналіз політичний. Слабкий рівень політкультури, цивільні страхи, ідеологічна нерозбірливість — все це створює чудові можливості для психоманіпуляцій. Особливо в період передвиборчої кампанії.

Відзначимо декілька типових маніпуляційних прийомів, які активно використовуються в нинішніх парламентських перегонах (щоб зазначити всі, не вистачить, напевно, цілого номера газети).

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ТИСК

Цивільною мережею «Опора» на початку вересня була оприлюднена інформація про найбільш поширені порушення, до яких удавалися кандидати й політичні партії в серпні. Негативний рейтинг очолив адміністративний ресурс як форма незаконної участі й впливу посадових осіб на виборчий процес. Представники громадської організації зафіксували 109 інцидентів у всіх регіонах країни і 76 — у мажоритарних округах. Перше місце у списку лідерів-порушників займає Партія регіонів. Друге — самовисуванці, третє — КПУ, четверте — «Батьківщина».

Адмінресурс можна розділити на два типи: організаційно-технічний і комунікативно-психологічний. Якщо для першого типу достатньо, щоб у чиновника просто була відсутня совість, то для другого необхідно ще вміти залякувати й сіяти тривогу. Та легкість, з якою в нас здійснюється адміністративний тиск, пояснюється, перш за все, тим, що в багатьох українців у підкірці сидить патологічний страх перед владою й «сильною рукою», яка може боляче вдарити. Це — слід авторитарної історії, якому українські громадяни часто задаються без бою.

НЕЗДІЙСНЕННІ ОБІЦЯНКИ

Коли бачиш програми вітчизняних кандидатів у депутати, складається враження, що вони збираються потрапити не до парламенту, який має певні повноваження, а на якийсь царський трон із необмеженими можливостями. Перевага абстрактних обіцянок над конкретними й нездійсненних над реальними — це лихо української політики. Але борцям за владу так легко завойовувати серця виборців, тому що конкретне й реальне включає розум, а нездійсненне і абстрактне — емоції.

Днями автор був у Луганську й бачив передвиборчий білборд, який уже зажив слави по всій країні. На ньому міститься заклик голосувати за місцевого кандидата в депутати Владислава Кривобокова, «тому що він однодумець Путіна». Вагомий аргумент, чи не так? Але справа не в цьому. На головній сторінці сайта луганського євразійця розміщена його «клятва», в якій він наголошує на такому: «Ми змусимо провести всенародний референдум з питання повноцінного входження України до об’єднання Росії, Білорусії й Казахстану». А хтось же вірить, що це можливо.

РЕЗУЛЬТАТИ СОЦОПИТУВАНЬ

Коли соціологи розголошують дані передвиборчих досліджень, вони не лише констатують стан громадської думки, а й формують її. Тут спрацьовує стадний інстинкт: людина бачить, кого нібито підтримує більшість, і долучається. В Україні поширена практика або цілковито сфабрикованих, або не зовсім коректних і достовірних соцопитувань. У даному випадку головна цінність полягає не в науці, а в непрямій пропаганді за допомогою «м’якої сили».

Чому в результатах різних соцопитувань Research Branding Group прослідковується систематичне догоджання регіоналам — питання риторичне. Напевно, засновник цієї компанії Євгеній Копатько, якого пов’язують із президентською командою, парирував би дане зауваження якими-небудь експертними й неупередженими аргументами, але автор не вірив би особисто.

Окрім вищезазначених різновидів психоманіпуляцій, у цій виборчій кампанії (втім, як і у всіх попередніх) популярні такі нечисті техніки, як «наперсткова гра» з цифрами й емоційне марнослів’я, плотський заряд якого вводить реципієнтів у стан, коли оцінювати сказане тверезим розумом уже не виходить. Ну, і, звичайно ж, куди без «нашого улюбленого» відвертання уваги від невигідних реальних проблем (соціально-економічних) на користь виграшних надуманих (національно-культурних).

Як воювати з політичним промиванням мізків на масовому рівні? Психолог Равіль Гаріфулін у своїй книжці «Психологія політичного блефу» пише, що для цього потрібно піднімати:

1. Рівень політичної активності населення.

2. Економічний добробут.

3. Культурний розвиток.

4. Відвертість думок.

5. Інформованість мас, бачення різноманіття структур організації соціального життя.

6. Розвиток засобів масової комунікації.

Так, картина здається трохи ідеалістичною в сьогоднішніх українських умовах, але, як мінімум, пункти 1, 3 і 5 — у наших із вами руках. Ніхто нам не заважає виробляти власну цивільну позицію й висловлювати її на виборах або в суспільній діяльності. Ми можемо збагачуватися інтелектуально й естетично. І, зрештою, зараз у країні все-таки можна знайти гідні ЗМІ, які не обслуговують інтереси певної політичної групи.

 

ЦИТАТА «Дня»

Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України:

«Головний чинник формування симпатій українців на виборах — регіональний. Колись ми провели дослідження причин того, як голосують українці, і перемогла відповідь «Як люди, так і я». Із психологічного погляду голосування за «своїх» — не проста інертність громадян, а почасти бажання переконати самих себе в тому, що вони зробили таки правильний вибір. Їм важко відмовитися від нього, попри те, що їхні кандидати не виконали обіцянок».

«Після Майдану й розчарування в помаранчевій владі наше суспільство дуже знесилене. Крім того, дедалі очевидніше, що воно незріле, ще з радянських часів депривоване, «погано виховане». Тому ступінь реальної готовності щось робити, виявляти солідарність, незважаючи на незадоволення владою, не дуже високий».

(pravda.com.ua, 2 жовтня 2012 р.)