Влада за визначенням не любить незалежну пресу. Це стосується не лише авторитарних і тоталітарних режимів. У демократичних країнах правлячі кола також не надто прихильно ставляться до журналістів. Принципова відмінність у тому, що громадянське суспільство і преса так видресирували владу в Європі, Японії та Північній Америці, що нікому й на думку не спаде переслідувати і тим більше влаштовувати прихід податківців до редакцій газет, на телестудії. Самим же гірше буде. Як і затівати судові процеси проти газет і журналістів.
Боротьба за свободу слова і в країнах Східної Європи у 1990-2000-х роках була досить гострою. У Чехії влада спробувала взяти під контроль один із загальнонаціональних телеканалів, але наштовхнулася на загальний опір від загальнонаціонального страйку солідарності журналістів до багатотисячних демонстрацій. І була змушена відступити. Такі події відбувалися і в країнах Балтії.
На жаль, на теренах СНД картина прямо протилежна й абсолютно безрадісна. На російському телебаченні так давно були прямі ефіри, що про це вже якось стали забувати. У Центральній Азії для опозиційних ЗМІ не залишилося практично ніякого простору. У Білорусі про це взагалі не згадують. Час вільної преси минув із приходом до влади бацьки Лукашенки. Після 2005 року відносна свобода інформації залишилася в Молдові та Україні. В останньому випадку ми спостерігаємо її неухильне згортання.
"НАЙПРОСТІШИМ" ШЛЯХОМ
Ситуація загострюється з наближенням передвиборчої кампанії та падінням рейтингу Партії регіонів. Якби йшлося про демократичну країну, то стратеги стали б шукати привабливі гасла, передвиборчу програму, яка має сподобатися електорату, розробляти піар. Усе це досить складно, потребує залучення першокласних фахівців та багато іншого. А головне - копіткої та послідовної праці, розрахованої на тривалий час.
Психологія лідерів ПР і чиновників Адміністрації президента абсолютно інша. Замість тонких і ретельно продуманих кроків ми спостерігаємо різкі рухи з метою заткнути рот не лише політичним опонентам, а й незалежній пресі. Саме вона, на думку завербованих політтехнологів із Росії другої і третьої свіжості, й становить головну небезпеку. Уникнути і подолати її передбачається найпростішим способом: спершу залякати, а якщо не вгамується, то закрити.
ОСТАННІЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ?
Незалежних телеканалів в Україні дуже мало. Відразу після приходу на посаду президента Віктора Януковича відносини влади й одного з них - "ТВi" - не склалися. Для початку в нього відібрали ліцензію на ефірне мовлення на користь "Інтера" Валерія Хорошковського. Тепер сигнал поширюється тільки в кабельних мережах, таким чином серйозно звужена аудиторія "ТВi".
Перший наїзд податкової на канал вдалося відбити. Як сказав заступник генерального директора "ТВi" з правових питань Олег Радченко: "У нас проводилася податкова перевірка… торік, і було все нормально. Нинішнього року вони знайшли якісь порушення. Ми це оскаржили і виграли минулого місяця адміністративний суд із того питання". Здавалося б, усе стало на свої місця. Якщо вже український суд вдалося виграти, то і справді фіскалам на каналі шукати нічого. Настигло й розпорядження голови Державної податкової служби Олександра Клименка щодо продовження мораторію на перевірки ЗМІ у III кварталі. А далі їх інспектувати не можна, оскільки з 30 липня стартує виборча кампанія. Хоч до листопада журналісти і менеджери ЗМІ могли працювати спокійно. Але так було раніше, навіть за режиму Леоніда Кучми. Тільки не за нинішньої влади. Заборона на перевірки - це для Європи, щоб не чіплялася, а для внутрішнього споживання все навпаки. Коли дуже хочеться натиснути на незалежний телеканал, то можна.
На "ТВi" прийшли знову. Явно порушувати мораторій не захотіли, тому знову була кримінальна справа. Тепер уже проти генерального директора телеканала Миколи Княжицького. При цьому її законність і правомірність розбирати зовсім нецікаво. Навіть якщо підстав узагалі немає, слідчі на такі дрібниці не зважають. Не надто важливо, що суд визнав незаконність провадження у попередній справі. Є наказ, лишається повернутися через ліве плече й вирушати з постановою в офіс ТОВ "Телерадіосвіт (канал ТВі)". Причому нічого нового не придумали, повторюють пройдене і вже судом скасоване.
КОМПЕНСАЦІЯ СТРАХУ
Поведінка влади зумовлена кількома причинами. По-перше. Вона не розуміє результату своїх дій. Вважати, що взагалі розум відібрало, немає підстав. Навпаки, діють цілком свідомо. Отже, у лавах ПР серйозна паніка. Якщо їхнім перспективам на виборах загрожує телеканал, який до того ж має обмежене поле доступу до глядачів, то стратегам партії на виборах заздрити не випадає. Наїзд на "ТВі" є прямим свідченням програної кампанії принаймні в її інформаційному вимірі. Зачистка інформаційного поля в добу інтернету, Facebook і Twitter просто безглузда. До такого вже вдавалися за часів Леоніда Кучми, згадаймо темники та інші "досягнення" тодішнього режиму. І що, допомогло? Якраз навпаки. Так само посилення контролю над ЗМІ не надто зарадило ні Каддафі, ні Мубараку. Не дуже сприяє й Асаду.
По-друге. Влада не просто демонструє брутальність, а наочно показує, що ні перед чим не зупиниться й жодних гальм для неї не існує. Сповідується принцип, що переможців не судять. Тож ми будемо свідками таких фальсифікацій і підтасовок, яких ще не бачили. Складається враження, що вона загнана в кут і починає діяти неадекватно. Й у такій ситуації спроможна на цілком відчайдушні вчинки.
По-третє. Влада поспішає. Тільки-но розпочнеться офіційно виборча кампанія, європейські структури проводитимуть моніторинг, зокрема, і наїздів керівництва держави на незалежні ЗМІ. Тоді здійснювати податкові візити на телеканали та до редакцій видань буде не дуже зручно. А так справу проти "ТВі" та його генерального директора відкрили до того, тому жодного порушення європейських стандартів під час проведення передвиборчої кампанії не буде, принаймні формально.
Поки що є надія, що "ТВi" вдасться відбитися. Головною умовою цього є солідарність передусім журналістів. Як у Чехії. Якщо спільними зусиллями не змусимо владу поважати бодай якісь норми поведінки, всім буде дуже погано. Якщо в країні немає свободи, вона не має майбутнього.