Найвиразнішими носіями культури бідності в Україні є середовища у віддаленій провінції. Особливо проблемна зона – села, розміщені далеко від великих міст.

Про це розповів виданню ZN.UA завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим Васютинський. У червні інститут провів дослідження щодо особливостей комунікативних орієнтацій осіб, які психологічно тяжіють до бідності.

"Звісно, бідність є і в селі, і в місті. Проте коли ми, наприклад, порівнюємо молодь сільську і міську, то становище сільської молоді виявляється просто драматичним. Більш-менш здібна, енергійна молодь тікає з села. І, на жаль, маю сказати, що, з психологічного погляду, правильно робить, оскільки в таких селах молодь не має перспектив розвитку, для багатьох це не життя, а животіння. Село вимирає – воно перестало бути "колискою України", – каже Васютинський.

За його словами, у цьому становищі варто виділити передусім психологічний аспект.

"Вимальовується дуже сумна картина – не лише економічна, а насамперед психологічна: сільська молодь не бачить привабливого майбутнього, не прагне здобути професію, недбало ставиться до свого здоров'я, схильна до депресії, основні зусилля тратить на виживання, а в гіршому разі – тікає від нецікавої дійсності в алкоголь або наркотики", – зазначає науковець.

За його словами, "культура бідності" є особливістю не людини, а середовища, "яке втягує у спільний спосіб життя кожну людину і вирватися з якого дуже важко". "Кожне наступне покоління підростає й відтворює спосіб життя батьків як найправильніший, найзрозуміліший, найзручніший. Їхні діти знову відтворюватимуть цей спосіб життя, утривалюючи величезне середовище культури бідності", – аргументує Васютинський.

"Типова відповідь носіїв культури бідності на запитання, як можна їм допомогти: нехай держава або хтось інший дасть гроші. І майже ніхто не сподівається на створення сприятливих умов для того, щоби самому заробляти. Бо в ідеалі здорова доросла людина мусить уміти заробляти сама. Але якщо держава не забезпечує економічних і політичних умов для розвитку малого та середнього бізнесу, то вся ця психологія на масовому рівні летить шкереберть. Тому ми не заявляємо, що психологічні чинники подолання бідності – єдині й найважливіші, але без їх урахування подолати бідність неможливо", – констатував Вадим Васютинський.